ГЕНІЙ ПРОВЕНЦІЙНОГО ЗОДЧЕСТВА

21 березня виповниться 150 років від дня народження видатного архітектора Якова Паученка

Окрасою та візитною карткою Бобринця є величний Вознесенський собор. Збудовано його за проектом єлисаветградського архітектора Якова Паученка, 150-річний ювілей якого відзначатимемо нинішньої весни. Якою ж була ця непересічна особистість, завдяки якій Єлисаветград називали маленьким Парижем, а в Бобринці звівся неповторний храм?

Народився майбутній зодчий 1866 року в Єлисаветграді, через п’ять років після скасування кріпацтва. Нові демократичні зміни в суспільстві дали можливість його батькові, міщанину Василю Паученкові, відкрити в 1861 році й утримувати іконописну, іконостасну і позолотну майстерню. Перші відомості про цю майстерню зустрічаються в «Херсонських Єпархіальних ведомостях» за 1 жовтня 1899 року.

Після закінчення Єлисаветградського земського училища (1881 рік) п’ятнадцятирічний Яків навчається у вечірніх рисувальних класах, заснованих академіком Петербурзької Академії мистецтв Петром Крестоносцевим. 1883 року вступає до Московського училища живопису, скульптури та архітектури. А в 1893 році за архітектурний проект, представлений на річний екзамен, Паученко був нагороджений Малою срібною медаллю і отримав звання некласного художника архітектури. Того ж року в «силу домашних обстоятельств», що потребували його від’їзду з Москви на батьківщину, Яків Васильович повернувся в Єлисаветград.

Він був людиною неординарною, творчою, енергійною, невгамовною. Після приїзду в Єлисаветград справи батьківської художньої майстерні, які до цього йшли досить сутужно, почали налагоджуватися. Його власний будинок став справжнім культурним центром провінції, тут був створений театральний гурток, в якому брали участь всі члени сім’ї. Яків  Васильович робив все, що було в його силах, аби привнести в провінційне життя дух культури і мистецтва.

У рекламному проспекті іконописної майстерні Я.В.Паученка зазначалося «Нагороди від Московського художнього товариства – срібна медаль, за виставку в Єлисаветграді – срібна медаль, Імператорська виставка в Ростові-на-Дону 18 вересня 1906 року – золота медаль».У доробку майстра – ікони й іконостаси, розписи церков. Якову Паученку судилося стати одним із тих зодчих, які створили неповторний модерновий архітектурний ансамбль історичного центру Єлисаветграда. 

За його проектами було збудовано лікарню Св. Анни (міська лікарня №2), 

лікувальні Гольденберга (міська лікарня №3), 

Вайсенберга (обласне управління охорони здоров’я), 

Мейтуса (музична школа ім. Нейгауза), 

Міжнародний кредитний банк («Легбанк»), 

Гостинний двір (приміщення СБУ), 

театр «Ілюзія» (школа-мистецтв), 

власний будинок (художньо-меморіальний музей О.Осьмьоркіна). 

Всього – понад 20 зафіксованих об’єктів. На превеликий жаль, за радянських часів деякі його витвори було знищено, як наприклад, оздоблений золотом іконостас церкви Св.Архістратига Михаїла, який був розібраний і невідомо куди зник.

Як уже зазначалося, за проектом Якова Паученка було збудовано і величний Вознесенський собор у Бобринці (1912 рік). Його по праву називають лебединою піснею зодчого. Відомий політик і письменник ХІХ ст. В.Жульгін у своїй книзі «Три столиці» писав про наш собор: «Коли сонце проривається потоками до Собору, воно запалює всю цю дивовижну візантійщину. Чи була вона такою там, на своїй Батьківщині у Візантії? Сумнівно. Але цей новий ренесанс чудовий. Він якось казково втілився, і це золото розкриває таємниці візерунчастості, таємниці химерності, таємниці складності. Воно неначе хоче виявити всі складності світу: такий візерунчастий і заплутаний Всесвіт. І все ж складність Всесвіту – це єдине ціле. От і тут – найбільш хитрий малюнок підкорюється єдиному закону. Цей закон – Бог…». Тривалий час Вознесенський собор давав притулок краєзнавчому музею, і це врятувало його від знищення. Нині стіни його знову слухають молитви віруючих, а біля ікон палахкотять лампадки.

Помер Яків Паученко 29 жовтня 1914 року і був похований на Петропавлівському кладовищі (Єлисаветград), якого зараз не існує. Могила зодчого зникла під фундаментом новобудов. 48 років відміряла йому доля, але що це було за життя! Пам'ять про Якова Паученка залишилася назавжди в його архітектурі – будинках, лікарнях і, головне, - соборах.

За матеріалами газети «Честь хлібороба», 2006 рік